Катерина Зарицька
18.12.08
«У в'язниці її примушували працювати в пральні й виводили на роботу дещо раніше, ніж нашу столярську бригаду. І ось, коли, підштовхувані сторожею, ми виходили на асфальтове подвір'я перед третім в'язничим корпусом, всі, як за командою, піднімали очі. На вікно пральні. Там уже стояла вона — напівсива висока жінка, стояла, не усміхаючись, і вітала нас. І тоді всі — українці і литовці, жиди і росіяни, молдавани і вірмени — віддавали їй почесть. Одні знімали шапки, інші ж салютували по-вояцьки, під дашок… І всі мовчки. Конвоїри кожного разу бачили цей безмовний ритуал, але мовчали, адже ніхто не порушував спокою. Я був у Владимирі шість із десяти років. Три роки виходив на працю з тих дверей і протягом трьох років, кожного ранку, у весняному сяйві і в мрячних зимових сумерках, у вузькому вікні, як образ Незламної, стояла жінка, зустрічаючи і проводжаючи нас», — так згадує Катерину Зарицьку Анатолій Радигін.
Народилася в Коломиї, у сім'ї Володимири і Мирона Зарицьких. Навчання почала у Тернополі, у школі, а згодом в гімназії. У 1926 р. родина переїжджає до Львова, і Катруся поступає до 3 класу гімназії сс. Василіянок, де стає членом Пласту, згодом членом «юнацтва» ОУН. Здавши матуру, вступає до Львівської політехніки; стає членом ОУН.Носила підпільні псевдо «Орися», «Калина», «Монета», «Легенда». У 1935—1936 роках була заарештована й засуджена на варшавському та Львівському процесах у зв'язку з прямою причетністю до атентату на польського міністра внутрішніх справ Б.Пєрацького. Засуджена до 5 років тюрми.
Зустрівшись у станіславській тюрмі, М. Сорока і К. Зарицька почали спілкуватися. Про те, як вони зустрічалися, ходили легенди. Кажуть, що М. Сорока співав у церковному хорі при тюремній каплиці, а Катерина ходила на богослужіння. Їх спілкування стало основою стосунків, що переросли у велике кохання. За свідченням політв'язня Володимира Гливи, в'язничий сповідник о. Тарнавецький, ризикуючи викриттям і своєю свободою, передавав листи закоханих.
Після звільнення із тюрми К. Зарицька чекала М.Сороку у Львові. 5 листопада 1939 року вони взяли шлюб у Соборі св. Юра. Подружнє життя було дуже коротким, бо вже у березні 1940 року органи НКВС арештували Катрусю і Михайла. 2 вересня 1940 року у львівській тюрмі “Бригідки” народився син Богдан.Більше в житті подружжя не побачились.У травні 1941 року батькам Катрусі вдається вирвати 8-місячного онука з тюрми.
Після початку німецько-радянської війни у червні 1941 року, в час, коли у Львові більшовики відступили перед німцями, К.Зарицька втекла із тюрми і продовжила свою діяльність у націоналістичних організаціях. 1941—1943 рр. К.Зарицька була провідницею жіночої ОУН, очолювала юнацьку референтуру пропаганди ОУН на західноукраїнських землях, а пізніше стала організатором і керівником Українського Червоного Хреста Української Повстанської Армії (1943—1947 рр.). Співпрацювала з підпільним журналом ОУН «Ідея і Чин» під літературним псевдонімом У.Кужіль.
Зв'язкова Р.Шухевича. Схоплена у вересні 1947 на залізничній станції в Ходорові. Стріляла з кишені, вбила одного з двох нападників. Сфотографували непритомну, пустили слух, що мертва. Версiя Л.Полюги: В Ходоровi пiшла на зустрiч з Зеником. В хатi з поведiнки господинi зрозумiла, що щось не так. Зайшов сусiд, попросив сокиру (в свято!). Втiкала в напрямi залiзницi, смертельно поранила офiцера, сама поранена в ногу. Приголомшили прикладом по головi. На вартiвнi попросила води, прийняла цiанiстий калiй. Була врятована для допитів. Це було 21.9.1947 -п'ять років в одиночній камері на Лонцького, допити, знущання, нелюдські муки.
У березні 1969 року К. Зарицьку перевели до табору суворого режиму («Дубравлаг») у с. Барашево у Мордовії, де вона досиділа до кінця терміну ув'язнення. Приїжджав провідати її в ув'язненні син Богдан. Листувалася із Михайлом Сорокою. У мордовському с. Озерне, неподалік від с. Барашево, де сиділа К. Зарицька, 16 червня 1971 року М. Сорока помер. Його привезли у Барашево у лікарню, а пізніше там на цвинтарі і поховали. Але навіть попрощатись із мертвим чоловіком табірне начальство К. Зарицькій не дозволило.
22 вересня 1972 року вона вийшла з ув'язнення із забороною проживати на території Західної України. Навесні 1973 року поселилася у м. Волочиськ Хмельницької області, де купила хатинку. «Я маю вже власну хату. Правда, хатка на курячій ніжці. Купували, що було під рукою, аби мати дах над головою, аби постійно не шукати нової квартири», — писала у листі К.Зарицька. Через півтора року К.Зарицька розділила своє житло зі своєю подругою Дарією Гусяк, що повернулася з мордовського табору.Постійне піклування про політв'язнів, які ще сидять, пересилання їм ліків, харчових бандеролей, літератури, заповнювало життя Катерини Зарицької.
29 серпня 1986 року Катерина Зарицька померла. Поховали її у родинному гробівці у Львові на Личаківському цвинтарі. 28 вересня 1991 року під час перезахоронення М. Сороки із Мордовії в Україну прах К. Зарицької був перепохований разом із прахом її чоловіка в одну могилу на Личаківському цвинтарі у Львові.
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
