Михайло Сорока
14.12.08
“Ця людина жила й відійшла з життя мужньо, як лицар, спокійно, як учений, світло, як святий, достойно, як державний діяч. Він міг би прикрасити будь-яку державу і заснувати будь-яку державність. Я вірю, що настануть часи, коли при його імені українці будуть вставати з місць і стояти мовчки й урочисто, як встають американці при імені Вашингтона, мадяри при імені Кошута, євреї при імені Герцля".
Народився у селі Великі Гнилиці Збаразького району на Тернопільщині. Батько Михайла рано помер. Виховували його бабуся з дідусем. Навчався в Українській чоловічій гімназії у Тернополі, де став завзятим пластуном. Згодом його перевели у реальну гімназію у Ржевницях біля Праги, закінчивши яку, студіював архітектуру у Празькій політехніці, отримав диплом інженера-архітектора. Вступив до ОУН. Провід організації післав його на рідні землі з завданням формувати нові лави борців.
У 1937 р. його ув'язнила польська влада; карався у тюрмах Чорткова, Станіславова та в концтаборі «Береза Картузька». З розпадом Польщі у вересні 1939 р. вийшов на волю та одружився з Катериною Зарицькою. Та вже у березні 1940 р. їх обох заарештовує НКВД; Михайла засуджують на вісім років таборів у Воркуті. Вагітна дружина залишається в тюрмі у Львові.
На засланні Михайло Сорока створив організацію ОУН — «Північ», або «Заполярні Соколи України». Відбувши термін, вперше побачив свого сина вже восьмирічним хлопчиком. Недовго втішався ним, бо був висланий на поселення у Красноярський край. У 1952 р. знову заарештований, засуджений на кару смерті, яку замінено 25-літнім тюремним ув'язненням. Винесли цей вирок на підставі повідомлення про діяльність ОУН — «Північ», яку описав, потрапивши за кордон, один з колишніх товаришів по неволі. Далі поневірявся у таборах Маґадану, Тайшету, Караганди, Кінґіру.
16.05.1954 р. вибухнуло Кінґірське повстання в'язнів. Михайло Сорока був одним з його ініціаторів. Воно протрималось сорок днів, але опір було зламано, повсталих подавлено гусеницями танків. Останнє місце неволі Михайла Сороки — табір №17 у Мордовії, де, після чергового інфаркту, його прийняла мордовська земля.
Рідним і друзям, колишнім політв'язням, у вересні 1991 р. вдалося домогтися дозволу на перепоховання праху багатолітнього (34 р.) в'язня сумління у землю рідної України.
Спочиває вічним сном поруч з дружиною Катериною Зарицькою. На могилі встановлено пам'ятник з чорного полірованого граніту у вигляді горизонтальної плити.
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
