Святослав Хоробрий
03.09.09
«Брати і дружина! Помремо, але помремо з твердістю і мужністю!» Саме від Київського князя Святослава починається руська військова традиція, яку успішно перейняли і розвинули запорізькі козаки.
Князь Святослав Ігоревич був єдиним сином князя Ігоря і княгині Ольги. Зростав він і виховувався у традиціях, які залишили йому його гідні попередники. Мати Святослава, Ольга, посвятила його в таємниці європейської політики і дипломатії. Тому молодий князь Святослав і отримав від своїх предків у спадщину широкий розмах, відвагу, уміння переживати знегоди і перемагати в скрутних умовах.
Але якщо одна частина його натури рвалася до далеких походів, до підкорення чужих земель, то інша — зв’язувала його з рідною землею, з Україною-Руссю, веліла бути чуйним до потреб своєї батьківщини. Всі роки свого княжіння він провів не в Києві в палатах, а в походах зі своїми воїнами. Ось що писав про князя Святослава літописець Нестор: «Він ходив на ворога зі стрімкістю барса; в походах не возив із собою ні казанів, ні обозів; харчувався кониною або м’ясом диких звірів, яке пік на вугіллі; не боявся ні холоду, ні непогоди; спав у походах без шатра під відкритим небом, підстеливши під себе кінський пітник, а під голову — сідло; якщо ж ішов на ворога, то ніколи не нападав на нього зненацька, а завжди заздалегідь попереджав: «Іду на ви!»
965 рік - Святослав відправив хазарському кагану Іосіфу своє знамените послання "Іду на ви!", після чого вступив з власною армією на підконтрольні ворогові терени. Хазарський каганат обіймав терени Північного Кавказу, Приазов'я та Донського степу. Військо Святослава подолало декілька тисяч кілометрів, розбивши кінноту аланів і касогів та стерши з лиця землі хазарську столицю Ітіль (район сучасної Астрахані, РФ). Остаточне вирішення хазарського питання – найвеличніший акт Історії нашої Батьківщини.
967 рік – Військо Святослава у кількості 10.000 воїнів вирушило до дунайських берегів, де бере гору над болгарами, які починають платити Києву данину.
968 рік - Орди печенігів оточують Київ. Фантастичний з технічної точки зору марш-кидок Святослава на підмогу землякам. Кара була страшною. Вщент розбивши противника, військо Святослава карбує маршовий крок київською бруківкою. «Вже нам тепер нікуди подітися: волею і неволею повинні битися: не осоромимо вітчизну, але ляжемо тут кістьми; мертвим не соромно, а якщо побіжимо, то ляже на нас сором, від якого нікуди піти; станемо ж краще міцно, я піду перед вами; коли ж голова моя ляже, тоді думайте самі про себе».
971 рік – перемога над болгарами під Переяславцем. Трьохмісячна битва з греками-візантійцями під Доростолом. Героїзм та непоступливість з обох сторін (15.000 вбитих слов’ян, 20.000 вбитих візантійців) призвели до укладення миру. Візантія змушена платити Києву данину.
972 рік - під час повернення до Києва перед Запорізькими порогами Військо Святослава Хороброго потрапило в засідку печенігів. В останньому бою з набагато переважаючими силами ворога Святослав загинув із зброєю у руках. Було йому 30 років. Так закінчив своє бурхливе життя воїна хоробрий князь Київський Святослав Хоробрий, ім'я якого кидало в холодний піт ворогів, а лозунг якого: «Помремо, але не осоромимо землі нашої» актуальний для нас і сьогодні.
Київський князь Святослав. Автор малюнка Leo Hao.
«Запорожець на престолі» — так охарактеризував військові успіхи Київського князя Святослава М. Грушевський. Та й не лише військові перемоги, сама зовнішність великого князя наводила на думку про козаків. На думку вчених слово "козак" - санскритське, первісно звучало "косак", походить від слова "коса" (чуб) - ознака шляхетності роду в давніх скіфів.
От як описує візантійський історик Лев Діакон, що був учасником переговорів візантійців і русів, цю зустріч: «Показався і Святослав, що приплив на ріці на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава) зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами.» (Цитата взята зі статті у Вікіпедії.)
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
