Петро "Полтава" Федун
28.02.09
23 лютого народився Петро "Полтава" Федун ("Волянський", "Север","99"), ідеолог, теоретик, видатний публіцист і діяч українського національно-визвольного революційного руху середини минулого століття. Навчався в польській державній гімназії до 1938р.
З приходом «перших совітів» був призваний до Червоної Армії. Як офіцер брав участь у совєтсько-фінській війні, а згодом - у совєтсько-німецькій і в 1941р. попав у полон. Після звільнення з полону вступив до Львівського університету на медичний факультет. Студентом працював у референтурі юнацтва Крайового Проводу ОУН на Західно-українських землях і редагував її часопис «Юнак».
З 43р. він став членом цього Крайового Проводу і очолював референтуру юнацтва. Проявив себе тут як здібний організатор і публіцист. Тому невдовзі він опинився в пропагандивній референтурі Краєвого Проводу ОУН. Ця референтура займалася не тільки пропагандою, але й розробкою деяких теоретичних питань, готовила посібники для навчання – вишкільні курси.
Щоб зберегти людей в умовах підпілля окремі працівники референтури були розподілені по різних краях. Полтава відійшов до Карпатського краю. Після того, як загинув попередній референт пропаганди Проводу ОУН Яків Бусел, П.Полтава був кооптований в склад Проводу як ідеологічно-пропагандивний референт.
Водночас він був начальником політико-виховного відділу спочатку УПА-Захід (1944-1946) а потім, і Головного Штабу УПА аж до 1949 р., сотник-політвиховник УПА. Водночас він і керівник Головного осередку пропаганди Проводу ОУН. Від 1946 р. він є редактором підпільних видань ОУН. З того ж часу і до 1949р. в УГВР він є керівником бюро інформації (1946-1951). В 1947р. нагороджений УГВР Срібним Хрестом Заслуги. Від літа 1950р.- член УГВР, майор-політвиховник, заступник голови Генерального Секретаріату УГВР (1950-51)Перелік всіх цих посад як для людини, що прожила всього 32 роки - вражає. Але це не дивно, бо саме його зусиллями, а ще зусиллями Осипа Дяківа-Горнового та групи інших осіб був створений другий інформаційний простір в час окупації Україною як імперією німецькою, нацистською і, особливо - совєтською, більшовицькою. А матеріали вишкільних курсів, разом з надрукованими працями публіцистики, формували світогляд молоді, формували власне тип українця і України, що бореться.
Але вирішення ідеї нації вступає в суперечність з намірами панівних націй і далі утримувати у своїй владі нації пригноблені. Розв’язання даної суперечності, писав П.Полтава, полягає у напрямку розв’язання антиімперіалістичної боротьби і досягнення націями своєї державної незалежності. Історична епоха, яку переживаємо, доводить П.Полтава - це епоха звільнення як народів Європи, так і всього світу.
І дійсно - ХХ століття - це століття розпаду колоніальних імперій. Тобто, якщо народ розпочинає національно-визвольну боротьбу проти чужоземного ярма, то він обов’язково досягне успіху - це підтверджує історія. Звичайно, для цього потрібна належна національна свідомість народу, досвід його керівництва, сприятлива зовнішня і внутрішня політична ситуація. Але навіть невдачі не означають ідейного програшу.
Бо національний принцип висунутий в основу політичної організації сучасного світу. Народи можуть дійсно співробітничати за умови їхнього повного самовизначення. Бо допоки існуватимуть поневолені і панівні нації, між ними не може бути довір’я.
Петро Полтава загинув 22 грудня 1951 р. в бою, відстрілюючись, під час облави МГБ разом з ще двома повстанцями на хуторі Зруб біля с. Вишнів, тодішнього Букачівецького району, нинішньої Івано-Франківської області. Його вчинки відповідали його писанням. Він був представником покоління революціонерів, йшов зі своїм поколінням, випереджуючи свій час.
Колоніальна влада його так боялася, що за легендою, кинула тіло у негашене вапно, щоб і сліду не зосталося.
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
