Василь Вишиваний
21.01.09
- Не дивуйтеся, друже, з моєї зацікавленості. Знаєте, чи не найкращі роки свого життя я провів серед українців, щиро радів їхнім успіхам, переживав невдачі. Якщо хочете, навіть перша моя любов була зі Львова, українка. Отож, доля українського народу мені далеко не байдужа, і все те, що має хоч якийсь стосунок до України, цікавить і хвилює, а сучасне становище українців під окупаційною владою і поготів.
Вільгельм фон Габсбург походив із відомого австрійського імператорського роду Габсбургів. Родинною гілкою цього роду, до якого належали батьки Вільгельма, була династія Габсбургів-Лотаринзьких. До цього роду також належало декілька королів і австрійських імператорів, і зокрема передостанній імператор Австро-Угорської імперії цісар Франц Йосиф I, якому Вільгельм фон Габсбург приходився троюрідним племінником.
Батьком Вільгельма Габсбурґа був австрійський ерцгерцоґ Карл Стефан Австрійський.Пізніше, після проголошення незалежності Польщі він прийме польське громадянство і буде одним з кандидатів на польський престол. Його мати — австрійська архікнягиня Марія Терезія Австрійська-Тосканська була дочкою архікнязя Карла Сальватора Австрійького-Тосканського та Марії Імакуляти Борбонської.
Навчання Вільгельмові давалося доволі легко. В академії він вперше самостійно познайомився із працями Каутського, Ніцше та інших філософів. Окрім військової справи Вільгельм вивчав літературу та мови, серед яких обрав вільним факультативом українську. За власної ініціативи Вільгельм подорожував Гуцульщиною інкоґніто протягом 40 днів. В цей час він мешкав разом з селянами і подорожував Карпатськими горами.
Ще в академії Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову, читав українських письменників та поетів, захоплювався творами Івана Франка, Федьковича, Стефаника, Шевченка та іншими. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була Мала Історія України Грушевського. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року з допомогою одного українського солдата.
Згодом, просте зацікавлення культурою переросло в його участь у політичному житті українців Австро-УгорщиниЗа законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім'ї по досягненні 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином в 1916 році Вільгельм Габсбург став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації — Євгеном Петрушевичем.
Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім'ї виявилась справжнім благословенням. Детальніше ознайомлення Вільгельма з українськими справами Австро-Угорщини сталося після його знайомства з одним з провідних українських політиків імперії — К. Гужковським. Гужковський був полковником австрійської армії і одним з небагатьох українців, що займав адміністративну посаду в Галичині.
Через останнього архікнязь поступово прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі мова йшла передусім не про незалежність, а про відокремлення українських земель в складі Австро-Угорської імперії, де вони б мали більше самоврядування і контроль над культурним життям. Згодом Вільгельм познайомився з іншими провідними українськими політиками Австро-Угорщини — Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким та Миколою Васильком. Вони, безумовно, підтримували ідею утворення українського коронного краю в межах Австро-Угорської імперії, а допомога і протекція члена імператорської родини наближала їхні мрії до здійснення.
Одним з проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування легіону Українських Січових Стрільців у 1914 році. З поразкою Росії навесні 1918 Вільгельма Габсбурґа призначено командиром австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За Берестейським мирним договором загони німецьких та Австро-Угорських військ також були передислоковані в Україну — серед них і загони Січових Стрільців.
1 квітня 1918 Вільгельм Габсбурґ перейняв командування УСС біля Херсону. Перебуваючи на півдні України, він не тільки оберігав легіон УСС від розформування, якого жадали деякі як в Україні, так і в Австрії, але проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику підтримки українських сил. За його власним визнанням, він не лише не бажав брати участь в реквізиціях збіжжя у мирного населення, але й відверто відмовлявся придушувати народні повстання, які спалахували повсюди у відповідь на репресії окупаційної влади.
Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського — ставленика Німеччини в Україні.
До зброї! До зброї, стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі,—
Всі сили до бою з'єднайте!
Він відчував конкуренцію з боку Габсбурґа і навіть мав агентурні дані, що навколо нього гуртується опозиція владі гетьмана.
З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника армії УНР, і у вересні 1919 був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до Кам'янця-Подільського, де на той час були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР.
Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була нетривкою. Він віднісся вкрай негативно до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. У березні 1920, після перенесеного тифу, він нарешті прибув до Відня, де написав в австрійській газеті «Neues Wiener Journal» 9 січня 1921 гостру антипольську статтю, в якій охарактеризував союз Польщі з УНР як «неприродній».У різні часи він зустрічався з представниками української еміграції — Павлом Скоропадським, Євгеном Коновальцем, Євгеном Петрушевичем, В'ячеславом Липинським, Віктором Андрієвським та іншими, але згодом навіть ці контакти зійшли нанівець.
Хоча ім'я Вільгельма використовували для власних цілей різні емігрантські кола, серед них Габсбурга вважали скоріше замріяним ідеалістом, аніж дієвим політикомПевні побоювання щодо Габсбурга-Вишиваного мала й радянська розвідка. Проте її головна увага була прикута до співпраці Вільгельма з українськими націоналістами — зокрема, з Євгеном Коновальцем до війни та з представниками ОУН — після неї.
Вже по закінченню війни, під час окупації Відня в 1944—1947 рр. радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним26 серпня 1947 Вільгельма Габсбурґа разом з Новосадом було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлс-Баденської тюрми, де велося попереднє слідство. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках з ОУН.
Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійний характер. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції.
Слідчі рекомендували йому 25 років ув'язнення в радянських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишилися невиконанимиСвідоцтво про смерть проте вказує на двосторонній туберкульоз, від якого він помер о третій годині ночі 18 серпня 1948 в тюремній лікарніНе збереглося навіть відомостей про місце його захоронення — ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла.
О хмари, що в сторони рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте -
О птиці,що в гори на південь пливете
З вітанням від них повертайте.
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
