Іван Климів-“Леґенда”
18.12.08
У Сільці, що на Сокальщині, у двадцятих-тридцятих роках нашого сторіччя проживала родина Климівих, знана своєю безмежною відданістю українській національній справі. Родину Климівих усіляко переслідувала польська окупаційна влада. В 1938 році польські окупанти стратили 24-річного націоналіста-революціонера Гриця Климіва. А того ж року польський суд у Луцьку засудив його старшого брата Івана Климіва (1909-1942) на 10 років тюремного ув’язнення за участь в Організації Українських Націоналістів.
Іван Климів, навчаючись у сокальській ґімназії, був націоналістичним активістом, а в 1929 році, здавши матуральний іспит, став членом того ж року покликаної до життя Організації Українських Націоналістів. Звільнившись із польського ув’язнення у наслідку воєнних подій 1939 року, після нарад із Степаном Бандерою і Романом Шухевичем очолює національно-визвольну боротьбу вже в умовах совєтської окупації. Місцем його перебування стали північні галицькі райони й Волинь.
Його було призначено Провідником Краєвого Проводу ОУН. Климів-“Леґенда” – український соборник. Керуючи самостійницькою боротьбою в Україні, він особливу увагу звертав на Осередні та Східні Землі України, до яких 1939 року прилучено Західноукраїнські Землі. Заходами “Леґенди” вже в 1940 році та з допомогою Юрія Стефаника (сина письменника Василя Стефаника) – активного українського націоналіста – Крайовий Провід налагоджує тісні зв’язки з нашими братами з-над Дніпра. Іван Климів-“Леґенда” наказав своїм підлеглим організувати українську адміністрацію ще до появи німецьких військ на Україні, а після проголошення Акту 30 червня 1941 року у Львові “Леґенда” увійшов до складу Державного Правління, очоленого Ярославом Стецьком. Німецькі окупанти не погодилися з фактом існування Української Самостійної Держави.
“Леґенда” був чи не найпершим з тих українців, які усвідомлювали, що боротьба з новими окупантами неминуча. Господарем Української Землі може бути лише український народ. Ця аксіома для “Леґенди” та його однодумців стала національною вірою. Німецькі окупанти докладали всіх зусиль, щоб арештувати Климіва, що їм і вдалося на початку грудня 1942 року. В той час “Леґенда” був організаційним референтом Головного Проводу ОУН.
Провідник категорично відмовився давати будь-які зізнання гестапівцям. Його закатували, а після того розпустили вигадку, що нібито “Леґенда” вискочив у вікно і сам наклав на себе руки.
Якось на початку 1942 року до Львова прибула організаторка молодіжного націоналістичного руху з Берестя (тепер у складі Білорусії), де вже існувала міцна організаційна мережа. Мені було доручено влаштувати зустріч з молодою організаторкою. На одній конспіративній квартирі така зустріч відбулася. Розмова з “Леґендою” тривала понад дві години. “Леґенда” про славу не дбав, у розмові навіть не назвав себе, а треба сказати, що це була дуже ввічлива людина, коли йшлося про спілкування з членами ОУН. Розмова велася як рівного з рівним.
Після зустрічі гостя з Берестя сказала: “Розмова із співбесідником була дуже корисна й цікава. Розмовець обрисував політичне становище, докладно з’ясував, що нам робити тощо. Зразу видно, що це якась видатна постать у націоналістичному русі. А тепер, будь ласка, зорганізуйте мені зустріч з “Леґендою”... Коли дівчина дізналася, що вона якраз із “Леґендою” і розмовляла, то її здивуванню не було меж. “Так невже ж це і є “Леґенда” – такий дружній, такий простий, такий ввічливий?” – казала гостя. Ім’я “Леґенда” стало славне на всю Україну, і багато хто очима своєї уяви, так, як ця дівчина, малював собі “Леґенду” як якогось фізичного велетня, дуже кремезного, високого й суворого…
Провідник був у житті зовсім простою і скромною людиною, спокійною, любив природу, шанував людей і дуже ненавидів ворогів України. “Леґенда” не був фізичним велетнем, але був Велетнем Нескореного Духу.
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
