Андрій ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО (жовтень 1886, м. Ново-Архангельськ Херсонської губернії, нині Кіровоградська обл.  – після 30.1.1926)

Військовий діяч, один із найвизначніших повстанських отаманів Визвольних замагань 17-20-х рр. Під його командуванням знаходилося до 20 тис. козаків на Уманщині, Херсонщині та Катеринославщині (нині Дніпропетровська область). 1-а Запорозька дивізія Гулого-Гуленка особливо відзначилась у наступі 1920 р. між Дністром і Збручем, де майже вщент знищила 41-у пішу стрілецьку дивізію Красної армії.

Гуленко закінчив Рішельєвську гімназію у Одесі, Михалівське інженерне училище (1907) та Ново-Олександрівський інститут сільського господарства, служив у царській армії, командував Першою (Південною) групою військ УНР, 1-ю Запорізькою стрілецькою дивізією (з лютого 1920), Бессарабською групою Армії УНР (жовтень – листопад 1921); військові звання – капітан російської армії (1917), генерал-хорунжий Армії УНР (1920).

Наприкінці 1918 р. в Катеринославі сформував декілька військових частин. У січні 1919 р. відкрив проти білогвардійців фронт від м. Херсон до м. Олександрівськ (нині Запоріжжя) і проти Махна – від м. Олександрівськ до м. Новомосковськ. До кінця 1919 р. проводив масштабні воєнні операції у районі Черкаси – Чигирин – Знам’янка – Користівка – П’ятихатки – Катеринослав – Єлисаветград. Підпорядкував собі 1-й і 2-й Олександрійські полки, полк гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупаки, загони отаманів Г. Нестеренка-Орла, Т. Гладченка, М. Мелашка, Л. Загороднього, М. Голика-Залізняка, С. Вовка, Чорного Ворона, Сірка, Калюжного, Канатенка.

Політичний референт УНР Зимового походу старшина В. Совенко зазначав, що “операції, які перепровадив Командуючий повстанцями Катеринославщини та Херсонщини Отаман Гулий-Гуленко, колосальні”. “Про Командуючого повстанцями Катеринославщини та Херсонщини, – писав В. Совенко, – можна сказати, що це людина невиданої хоробрости, відваги і твердої волі та дужого характеру”. Сам командарм М. Омелянович-Павленко зазначав: “Вражіння від організованності гулівців було надзвичайне; партизани мали бравий козацький вигляд: у доброму військовому убранні зо всіма національними відзнаками – шликами, стрічками і т. і. Озброєнню партизанів теж можна було позаздрити, бо воно було першорядне. Сміливо можна сказати, що це була справжня “Національна гвардія”.

_{Андрій Гулий-Гуленко, фото після арешту з його власним підписом.}

Влітку 1920 р. 1-а Запорозька дивізія Гулого-Гуленка нараховувала 248 старшин, 692 багнети, 536 шабель, 30 кулеметів і 8 гармат. Коли 21 листопада 1920 р. Армія УНР відійшла за р. Збруч, А. Гулий-Гуленко, не бажаючи потрапити в табори для інтернованих, на чолі 365 вершників, маючи на озброєнні 50 кулеметів, форсованим маршем від с. Ожеговичі вийшов до Любара (21 листопада), прорвав фронт і 23 листопада продерся в тил Красної армії – на Таращанщину, а потім Уманщину. На початку грудня 1920 р., з’єднавшись із загонами отаманів С. Гризла, Цвітковського (Квітковського) та П. Дерещука, прийняв загальне командування повстанцями Уманщини, Звенигородщини й Таращанщини (3000 багнетів, 600 шабель). Бої вели проти частин 45-ї і 47-ї піших совєтських дивізій, Першої кінної армії, бригади Г. Котовського. В грудні 1920 р. отаман був тяжко поранений у бою коло м. Христинівка. У м. Тарнів отримує призначення від С. Петлюри Командуючого Першою (Південною) групою військ УНР. Південна група відновлюється. Терен її дії: Одеський, Тираспільський, Ананьївський, Вознесенський, Миколаївський, Херсонський, Верхньодніпровський, Криворізький, Катеринославський, Єлисаветградський, Олександрійський, Балтський, Ольгопільський та Брацлавський повіти.

Гулий творить Бессарабську групу Армії УНР, що взяла участь у Другому Зимовому поході. В середині жовтня 1921 р. Гулий-Гуленко отримує наказ від Юрка Тютюнника виїхати зі штабом групи в Уманський та Звенигородський повіти. В ніч на 17 жовтня 1921 р. в районі с. Кривуляни (румунська сторона) та с. Карантин (українська сторона) разом з 17 працівниками штабу переходить р. Дністер. В 1922 р. працював при місії УНР в Бухаресті. На початку травня та в перших числах червня 1922 р. отаман з розвідувальною метою двічі відвідував Батьківщину (Київ, Єлисаветград, ст. Цвіткове, ст. Христинівка, м. Тальне, м. Голті, Одеса). 

Арештований 19 липня 1922 р. в м. Одеса. 28 лютого 1925 р. прокурор при НКЮ Крайній виніс обвинувачення Андрію Гулому-Гуленку, інкримінуючи ст. ст. 58, 59 і 66, ч. 1 Кримінального кодексу. Надзвичайна сесія Харківського губернського трибуналу, “учитывая поражение всех врагов советской власти и незыблемость ее на Украине”, засудила Андрія Олексійовича Гулого-Гуленка на 10 років ув’язнення “со строгой изоляцией и конфискацией всего имущества”. 30 січня 1926 р. документація справи Гулого-Гуленка обривається... Подальша доля невідома. 

 

Автор матеріалу: Роман Коваль