Видатний військовий діяч, повстанський отаман на Поділлі, організатор загонів народної самооборони на Холмщині, полковник армії УНР. Автор унікальних спогадів з життя українського військового-практика.

"Світова історія поставила хрест на могилі багатьох народів, які були безхребетні, роз'єднані всередині, слабі назовні та не хотіли чи не вміли боротися за своє місце під сонцем. ...Нам потрібно позбутися усіх негативних прикмет, набутих у довгім недержавнім житті. Нам треба здобути нові, творчі прикмети, які знаменують нації здобитчиків , а не стояти в маразмі етнографічною масою. В іншому випадку наша Батьківщина стане колонією чужих народів, як це було дуже часто протягом нашої історії." Я. Гальчевський. Історіософічна праця без назви.

 

Гальчевський Яків Васильович (22.10.1894, с. Гута-Літинська Сосонської вол. Літинського пов. Подільської губ. (нині с. Малинівка Літинського р-ну Вінницької обл.) – 22.3.1943, с. Пересоловичі, Холмщина, нині Польща).

Уже після большевицької окупації у січні-лютому 1921 року Гальчевський разом зі своїм особистим охоронцем Василем Сензюком обійшов Вінницький, Літинський та Летичівський повіти, вишукуючи товаришів по зброї з метою організувати їх для продовження боротьби. Під час нічних мандрів як згадує Яків Гальчевський "не одного сексота чи шпигуна чека післали ми чортам у зуби, а самі завжди виходили цілими".

Згадуючи бій штабової сотні Подільської повстанської групи проти шести полків "Червоного козацтва" 1922 року Гальчевський писав: "в регулярній війні неможливо, щоб із такою малою силою, як 60 із чимось шабель, боронитися перед кількома тисячами ворога. З цього - висновок, що коли команда і козаки морально не заломляться, то з кожного положення можна вийти, навіть з оточення". 

В 1921 – 1922 рр. отаман Орел воював проти частин дивізій Г. Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської (Башкирської) дивізії та іншими частинами – 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Бердичівщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам’янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Балтському та Ольгопільському повітах, на Ямпільщині. Співдіяв з отаманами Я. Байдою-Голюком, С. Хмарою-Харченком, В. Лісовим, І. Трейком, М. Лихом, С. Кащуком та іншими. 

Збройну боротьбу проти більшовиків продовжував до 1925 р. В Польщі змінює прізвище на Войнаровський. Від 1 вересня 1930 р. на службі у Польській армії (звання капітан). Учасник Другої світової війни. Автор книг “Проти червоних окупантів” (Т. 1, Краків, 1941; Т.2. – Краків – Львів, 1942) та споминів “З воєнного нотатника” (Київ: Діокор, 2006), а також історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованої (Грубешівщина, січень 1942) та ін. Автор публікацій в українському журналі “Діло” та “Віснику” Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).