Aверкій Гончаренко
18.01.11
Гончаренко — український військовик, командир українських частин у бою під Крутами. Родом з Полтавщини. 1912 року з відзнакою закінчив Чугуївську військову школу. Служив в одному з гвардійських полків російської армії. Учасник Першої світової війни у званні капітана, командував сотнею, потім батальйоном. В 1915 році був важко поранений у бою і за це нагороджений хрестом святого Георгія з мечами — найвищою відзнакою за бойові заслуги.
1917 року викладав тактику в Київській школі прапорщиків. Після Лютневої революції 1917 року капітан Гончаренко здійснює українізацію всієї школи прапорщиків і добивається зміни її назви на Першу Юнацьку Військову школу імені Богдана Хмельницького.
Уранці 29 січня почався бій, що тривав до вечора. Коли ворожі фронтальні атаки було відбито з великими для ворога втратами завдяки укріпленням, заздалегідь побудованим за наказом А.Гончаренка, і ворог побачив, що навальними атаками крутянців розбити не зможе, почав оточувати українських оборонців. Маючи кількократну перевагу у вояках, ворог міг легко досягти своєї мети. Сотник Гончаренко дав наказ пробиватися до потяга, який стояв позаду за два кілометри від станції Крути. Це рішення досвідченого бойового старшини врятувало більшу частину української військової групи у бою під Крутами. У цей день Юнацький курінь втратив убитими 250 стрільців і 10 старшин. Студентська сотня втратила 30 стрільців, які, відступаючи, заблукали в темряві і пішли на освітлену станцію Крути, вже зайняту більшовиками. Юнаків захопили в полон і пнаступного дня розстріляли, добиваючи багнетами.
Уранці 30 січня вояки Юнацького куреня та Студентської сотні повернулися потягом із Крут до станції Бровари, де зустрілися з командиром Слобідського Коша Симоном Петлюрою і за його наказом повели наступ на «Арсенал» у Києві. Відвага і стійкість молодих стрільців Юнацького куреня й Студентській сотні затримали наступ окупантів на Київ. Завдяки цьому Січові стрільці під керівництвом Евгена Коновальця разом з іншими військовими частинами – прихильниками Центральної Ради, змогли придушити більшовицьке повстання біля Арсеналу.
Аверкій Гончаренко разом зі своїми вояками вступив до Слобідського Коша Симона Петлюри. Пізніше був повітовим комендантом у Летичеві. Після поразки визвольних змагань перебував два місяці в таборі інтернованих українців в Коросні (Польща), був комендантом, (опікувався полоненими українськими вояками). Після виходу з табору працював в Українській кооперації у Станіславі на різних посадах: референтом, організатором сільськогосподарських кооперативів тощо.
У квітні 1943 року, коли було проголошено створення дивізії «Галичина» , яке багато хто розглядав як перше утворення українських збройних сил, сотник А.Гончаренко, незважаючи на свій вік (53 роки), одним з перших українських старшин армії УНР зголосився добровольцем вступити до дивізії. Як він сам пише, «свідомість продовження активної боротьби – це був лейтмотив – без жодного «але» – я залишив родину і вступив добровольцем до Української дивізії «Галичина». А.Гончаренко, як і інші старшини УНР, маючи досвід визвольної боротьби часів Першої світової війни, вірили: тільки дисциплінована, добре озброєна і вишколена армія може бути запорукою здобуття незалежності України.
Після навчання у червні 1944 року дивізію послали на фронт. Аверкієві Гончаренку разом з кількома старшинами доручили проводити новий набір добровольців до дивізії. З цим завданням сотник упорався. У повітах, що опинилися уже у фронтовій смузі (Бережани, Рогатин, Бучач), він набрав і відправив до лав дивізії майже 3000 вояків.
Згодом А.Гончаренка призначили у штаб 30-го полку дивізії, відділ духовної опіки. «Завданням моїм, – згадував Гончаренко, – було видавати тижневий огляд новин для наших стрільців з повідомленням становища на фронтах… У першому рефераті, поза звідомлення становища на фронтах, я почав переводити дещо ширше ознайомлення наших молодих вояків з нашим безсмертним Тарасом Шевченком. Мав на увазі впродовж 2-3-х місяців подавати деякі важніші його твори, а в першу чергу його життєпис…».
У 1952 році Аверкій Гончаренко переїхав до США, де знову поринув у громадську роботу. Він один із організаторів і активний учасник «Станиці Братства колишніх вояків Першої української дивізії УНА» в Клівленді. Як голова «Станиці», налагодив тісну співпрацю з іншими ветеранськими військовими організаціями.
Помер Аверкій Гончаренко 12 квітня 1980 року. У некролозі є такі слова: «А.Гончаренко провів свій життєвий шлях, допомагаючи другим порадою чи ділом, виявляючи порозуміння, а своїм оптимізмом та військовою професіональністю може вважатися зразком українського громадянина-військового».
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
