Всеволод Петрів

28.01.09

"Яке воно недавнє, а таке далеке здається оце минуле. Ніби то колись в іншому житті було... Сам собі видаєшся старим, який виконав уже свої завдання – так якось невблагано затираються щоденно назви, дати, призвища, вчинки, що якби не те, що прокидається вже Український Велетень, що все більше та більше набирає він сили там у далекій Батьківщині, що час від часу дає про себе звістку, як блискавка про громовицю, — то здавалось би, що те все тільки нам снилось..."

Всеволод Петрів - визначний командир військ УНР доби визвольних замагань 1917-22 рр. вважав роком другого свого народження 1917-й.

Всеволод Миколайович Петрів народився 14 січня 1883 року в місті Києві. Батько Всеволода Микола Вернер-Петров, уродженець Петербурга, був капітаном російської армії (пізніше генерал-майором), дід якого як вояк Карла ХІІ брав участь у Північній війні, потрапив у полон до російського царя Петра І, від чого й отримав прізвище Петров. Мати Олександра була норвезького походження з дому Строльман, народжена в селі Бурти на Чернігівщині.  

Всеволод закінчив Київський кадетський корпус, Павловське військове училище, Миколаївську військову академію. Саме в Академії Петрів познайомився із історією козацтва - війська землі, де він народився і виріс, і дуже зацікавився самобутністю та незвичними тактичними прийомами бою у запорожців. 

В російській армії Петрів помітив, що чимало новобранців, особливо з Кавказу, не розуміють команд російською мовою. Він поділив їх на національні групи і дозволив навчання рідними мовами. Таким підходом Петрів добився неабиякого успіху (наприклад збільшив швидкість виконання вправ та операцій зі зброєю), проте інші офіцери не сприйняли цієї новації і навіть називали Всеволода «мазепинцем» (не зрозуміло чому, адже Петрів тоді ще не відкрито не виявляв українського патріотизму).

З 1911 – Петрів член Військового археологічного товариства у Києві. , у 1912-1914 роках – викладач всесвітньої географії у Київському кадетському корпусі. Після Першої світової війни Петрів отримав звання полковника, працював начальником штабу 7-ої Туркестанської дивізії. Після створення УНР, Всеволод Петрів приймав активну участь в становленні українських військових частин.

Був обраний командиром одного з перших українських полків – Гордієнського, названого на честь запорозького кошового отамана Костя Гордієнка - сподвижника Івана Мазепи, що привів 8 тисяч козаків на битву під Полтавою. В січні 1918 року цей полк сміливо обороняв Київ від військ більшовиків, що рвалися до столиці під командою колишнього царського жандарма Муравйова.

Після Брестського миру Всеволод Миколайович брав активну участь в просуванні по території України військ Центральної ради, а пізніше, у квітні 1918, на чолі свого полку приймав участь в поході українських військ на Крим. 29 квітня 1918 року відбувся гетьманський переворот Павла Скоропадського.

Всеволод Петрів був знятий з посади, підписав документ про невиїзд з Києва, був змушений заробляти на життя розвантаженням вагонів. Потім його повернули до армії і дали командувати 12-ою дивізією, та незабаром знову зняли, через підозру у змові з Симоном Петлюрою.

Петрів був одним з перших українських старших офіцерів, які підтримали Петлюру. З початку 1919 – командир Волинської групи, отримав цей пост від генерального штабу армії УНР, брав участь в боях проти більшовиків. Потім був начальником Житомирської військової юнацької школи, а в 1919 році – військовий міністр Української народної республіки. Коли українська армія знаходилася на території Польщі, Всеволод Миколайович був її інспектором, генерал-хорунжій. 

З 1921 року організовує повстанський рух на території України уже як начальник Генерального штабу армії УНР. Він навіть створив військові курси старшин і викладав на них військову історію. Петрів автор великої кількості цікавих спогадів і праць з військової історії та теорії війн. З 1923 року живе у Празі, викладає фізичне виховання і історію. В цей період він також займається історичними дослідженнями і вступає в різні українські організації.. 

В 1929 році стає членом Організації українських націоналістів. Після розпаду Чехословаччини і окупації Чехії німцями Петрів працював робочим на фабриці, продовжував брати участь в житті українських емігрантів. Після початку Великої Вітчизняної війни ОУН висувають його на пост військового міністра України. Був заочно обраний представником Українського національного комітету, проте реально до цих обов’язків не приступив. Продовжував працювати на фабриці. В 1945 році переїхав до Баварії.

За два дні до смерті був обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Помер Всеволод Петрів 10 липня 1948 року від важкої хвороби, викликаної недоїданням і перевтомою.

"То був не сон. А справді боролись, умирали, страждали передові борці українського відродження. І в ім'я тих страждань й крови, в ім'я заповітів на майбутнє для ріднього народу, не можуть ще живі тілом й духом учасники великих днів не закріпити цього минулого, не можуть не залишити виразних слідів по собі й правдиво змальованого перебігу подій минулої героїчної доби."

PS: Коли в 1920 р. українське військо було змушене опинитися в таборах для інтернованих на території Польщі, однією із вимог переходу до нових "союзників" була здача особистої зброї. Коли черга зробити це підійшла до генерала-хорунжого армії УНР Всеволода Петріва, він не віддав своєї шаблі полякам - демонстративно переламав її власними руками.

Варто прочитати: "Всеволод Петрів. Військово-історичні праці. Спомини." Поліграфкнига. 2002.

повернутись

Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.

logo 1

© 2008 SlavaUkraini.org | Design by 2D Studio