Українські винахідники, газ і альтернативні джерела енергії
10.02.12
Холоднюча зима, газові війни з Росією… В таких умовах кожного українця
турбує, що ж буде з газом далі, скільки доведеться за нього платити і чи
буде тепло в хаті й наступної зими, якщо й та буде суворою. Чи є в українців
енергетична альтернатива, окрім вирубування лісів й перехід на тепло з
деревини? Є, до того ж, не одна – принаймні, так стверджує винахідник
Михайло Полуситок. Все життя пропрацював начальником теплового
господарства прикарпатського воєнного округу, тож про витрати газу знає,
як ніхто добре. За свої винаходи чоловік отримав статус винахідника ще
за радянських часів. Тепер, каже, все зовсім по-іншому. Ідею економії газу
підказали монахи, з якими чоловік працював разом. Один з винаходів Михайла Полуситка – піч для спалювання газоповітряної суміші. Два тунелі всередині пічки забезпечують її роботу навіть при низькому тиску газу. Всередині – подрібнені частини цегли, які довше зберігають тепло.
Ще один винахід Михайла Полуситка – спеціальний пальник, який має
особливу конструкцію, тож відрізняється від стандартного. Головний принцип – саморегуляція. З таким пальником для нагрівання печі потрібно вдвічі менше газу.
Михайло Полуситок має патент, виданий державним департаментом інтелектуальної власності. Винахідник звертався у “Львівгаз”, “Львівтеплоенерго”, до депутатів Львівської міської ради. Проте всюди отримав відмову.
У лабораторії Спеціального конструкторського бюро електромеханічних
систем Національного університету «Львівська політехніка» розробляють
різноманітні прилади: від систем наведення до альтернативних джерел енергії. Науковці співпрацюють з Росією та Європою. Вартість електровітряків та соняшних батарей є доволі висока, тож вчені шукають способи їх здешевити.
“Це можливо шляхом комбінації кількох альтернативних джерел енергії, –
розповідає Ігор Щур, науковий керівник Спеціального конструкторського
бюро електромеханічних систем, – зокрема, вітрової і сонячної енергії. Другий напрям – це генерування не тільки електричної енергії, а й теплової.”
Нещодавно науковці Львівської політехніки встановили електровітряк на
будинку одного зі співробітників. Ігор Щур каже, в цьому будинку на 200
кв м спеціально не підводять газ, який є поруч. Тут буде електроопалення, є
підлогове обігрівання від мережі та з поновлюваних джерел. Вітроутановка
допомагатиме догрівати воду в системі. В перспективі також буде і сонячний
колектор.
Такий вітряк на 2 кіловати, задоволення не з дешевих. Коштує 2 тисячі
доларів, проте окупиться за 5 років. Ще один вітряк трохи меншої потужності
політехівці розробили для школи №72 м. Львова. Його встановили за
спонсорські кошти. “Цей вітряк маленький, трьохсотватний, сонячна панель є 40 ватна, – каже Тарас Станицький, вчитель школи №72 та натхненник проекту. – Проте основне завдання – не вироблення електроенергії, а навчання. І цієї потужності цілком достатньо, щоб показати дітям, як ця вся система працює. Вироблену енергію ми споживаємо в побутових цілях, для комп’ютерів, освітлення кабінету.”
Сонячні батареї на торбинці – таке ноу-хау розробили три наукові групи
з кафедри фізики, аналітичної хімії та органічної хімії Національного
університету «Львівська політехніка». Така чудо-торба, яка за день акумулює навіть розсіяну хмарами сонячну енергію, може заряджати мобільний, мп3-
плеєр та навіть нет-бук. За це політехівці отримали так званий «науковий
Оскар» – ввійшли в топ-100 найкращих винаходів світу 2011 року за версією
американського журналу «Наука та дослідження.»
Віктор Токарєв – професор кафедри органічної хімії НУ «Львівська
політехніка» та один з творців винаходу розповідає: “Прилад складається
з 3 основних елементів: гнучна сонячна фотобатарея, яка з’єднана з
суперконденсатором, який теж гнучкий. Та невеличкий пристрій, електронний менеджер, саме завдяки йому відбувається ефективний відбір енергії, накопичення і перерозподіл. Такий пристрій може монтуватися на торбині, рюкзаку, куртці.”
Такий чудо-винахід придумали наші науковці на замовлення Тайванського
текстильного дослідного інституту. Втім це лише невеличка частина того,
над чим працюють науковці. Саме тут експериментують над збільшенням
продуктивності сонячних батарей, а відтак і їх здешевленням. Саме ці вчені
разом з професором Чернілевським придумали суперконденсатори – спеціальну систему, яка підвищує ефективність роботи пристроїв альтернативних джерел енергії.
Втім, заробляти на своїх винаходах, науковці не можуть. Щоб продати
авторські права за кордон, потрібно пройти сертифікування, яке коштує від 50-ти тисяч доларів. Поки лабораторій, які б займалися перевіркою якості приладів для альтернативних джерел енергії, в Україні немає. “В нас сертифікаційних лабораторій такого напрямку, – каже Григорій Ільчук, професор кафедри фізики НУ “Львівська політехніка”, – немає. В такому випадку, якби держава чи адміністрація взялась допомогти в отриманні сертифікату, якщо вона зацікавлена в альтернативній енергетиців. Всі наші дослідження проводяться на власному ентузіазмі.”
В Україні немає спеціальної програми, яка б підтримувала вітчизняних
винахідників. Тож поки в нашій державі не зацікавленні в розвитку
альтернативних джерел енергії, вченим-винахідникам залишається лише
шукати альтернативні джерела фінансування за кордоном.
Ольга Зеліско
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
