Війна з пам’ятниками замість війни з пам’яттю
18.11.11
Сутички прихильників і противників радянських пам’ятників на вулицях українських міст і сіл тривають. Поки в Запоріжжі оберігають пам’ятник Сталіну на вході до будівлі Запорізького обкому Комуністичної партії, визнаючи його елементом декору й таким чином заборонивши його демонтування, у Вовковинцях на Хмельниччині поночі руйнують пам’ятник іншому комуністичному ідолу Леніну. 20 років з часу здобуття Незалежності українці не припиняють воювати з вітряками історії минулого століття, так і не зумівши дійти згоди щодо потреби ліквідації сірих й безрадісних комуністичних пам’ятників.
Ледь не щотижня ЗМІ повідомляють про черговий «пам’ятниковий бій». І якщо в Західній Україні майже нема противників демонтування, бо більшість пам’ятників давно ліквідовані, то на решті території країни ворожнеча «за» чи «проти» кам’яних ідолів триває. Для прибічників комунізму пам’ятники «вождям» перетворюються на «золотих телят», шанс яких простовбичіти в парках, на площах й майданах України ще трохи вони готові відстоювати з останніх сил. Націоналістичні й переважно молоді рухи діють інакше: не вдається демонтувати ленінів-сталінів офіційно – справі вкотре й тимчасово зарадить фарба або й «стихія», що різким поривом вітру перекине й розіб’є пам’ятник посеред ночі, поки місто спить.
А далі одні зі сльозами на очах перефарбовуватимуть й відмиватимуть «золотих телят», інші збиратимуть підписи на дозвіл демонтування і т.д. і т.п. І так по колу.
Тим часом в інших країнах на «каменях» сумного тоталітарного минулого навчилися заробляти гроші. Скажімо, в Угорщині у передмісті Будапешта розташований єдиний на всю Східну Європу і на весь світ Парк скульптур, де можна побачити гігантські пам'ятники – витвори соціалістичної культури та ідеології. Це один із незвичайних музеїв під відкритим небом, що виник після падіння комуністичного режиму. Там зібрані всі монументи пролетарської диктатури, які стояли на вулицях угорської столиці і були демонтовані з перемогою демократії у 1989-1990 роках. Щоправда, угорці вирішили цю проблему теж не одразу – кілька років тривали запальні дискусії про те, що робити з пам'ятниками комуністичної доби. «Ліві» були категорично проти зняття пам'ятників, влаштовували пікети, вуличні демонстрації, мітинги на їх захист, але переважна більшість населення не підтримала цих домагань епохи, яка вже відійшла в минуле. Асамблея Будапешта своєю постановою від 5 грудня 1991 року остаточно вирішила питання майбутнього всіх цих пам’ятників й надала їм відокремлелене пристанище. Пам'ятники перемістили в окремий парк і з тих пір, перетворений на музей «Дім терору», він приносить державі чималі прибутки: попри те, що квитки в музей недешеві, «Дім терору» користується величезною популярністю як в туристів, так і в угорської молоді.
Сьогодні Україні варто припинити бій з вітряками тоталітарного минулого й перейняти досвід прощання з комуністичним минулим в інших країн, що постраждали від цього режиму. Бо поки угорці заробляють на кам’яних ідолах з сумних сторінок власної історії, в нашій державі витрачають гроші на нескінченну війну з радянськими пам’ятниками.
Юлія Марищук
Щоб мати змогу залишати коментарі, необхідно зареєструватись.
